Нелегальні протизаконні заяви

Деякі твердження аморальні, огидні і розпалюють ненависть у суспільстві, але все ж таки залишаються цілком законними. Інші заяви є незаконними, і ті, хто зробив ці заяви, можуть бути покарані через судові розгляди. Більшість обмежень на те, що можна говорити і чого не варто, стосуються інформації, яку можна демонструвати суспільству публічно, у той момент, коли існує набагато вищий поріг для регулювання того, що можна викласти лише у приватному спілкуванні. Кожні сторони думок мають місце, але політика в Норвегії і законодавчі джерела вважають, що розпалювання ненависті та загроз у суспільстві мають регулюватися. Це виправдовується тими фактами, що розпалювання ненависті та загрози кидають виклик рівності, і з огляду на те, що всі громадяни однаково цінні, політика Норвегії не дозволить поводитися подібним чином, оскільки різні громадяни матимуть різний доступ до участі в демократичних дебатах. Коли ми говоримо про незаконні висловлювання, важливо пам’ятати, що висловлювання існує лише після того, як воно озвучено. Це означає, що поліція не може зупинити заяву до того, як вона буде зроблена, і що заява може бути оголошена злочинною лише після того, як вона буде подана громадськості.

Що таке мова ненависті?

Важливо пам’ятати, що мова ненависті не завжди кваліфікується, як мова ненависті у реальному сенсі. Заява може бути не нависною, але все ж таки не покараною. Нижче ми продемонструємо, які загрози насправді можуть призвести до вироку в суді. Це описано у статті § 185 Кримінального кодексу Норвегії, статті, яку у ЗМІ найчастіше називають «стаття про расизм».

1Кольору шкіри, національного чи етнічного походження.

2Релігії чи поглядів життя.

3сексуальної орієнтації.

4гендерної ідентичності та гендерного вираження у суспільстві.

5інвалідності.

6Вирази, які пропагують:

Закон уточнює, що не має значення, чи дійсно постраждала сторона належить до групи, що дискримінується, чи ні, якщо особа, яка виражає ненависть, щиро вважала, і керувалося ознаками, що постраждала особа належить до зазначених у законі людських характеристик.

Було подано певну кількість судових позовів, в яких вказувалося, і заявлялось про випадки розпалювання ненависті та злості у суспільстві. Виходячи з ухвал, ми бачимо, що суду складніше оцінювати заяви, що мають явний політичний зміст і зроблені у явному політичному контексті.

Наприклад, жінка з анти міграційної та анти ісламської організації була виправдана за дуже принизливі висловлювання на адресу мусульман на демонстрації перед парламентом у місті Осло.

Також пізніше вона була виправдана у розпалюванні ненависті, оскільки звинувачення було зроблено на політичній арені та у політичному контексті та було спрямоване проти імміграційної політики Норвегії. У кількох рішеннях суд наголошував, що при розгляді питання про те, чи є те чи інше вираження ненависті згідно із законом, слід брати до уваги не лише те, як людина висловлює себе, а й те, що вона виражає. Це зроблено для того, щоб діалект, соціальний клас, рівень освіти або мовні навички зробили декого більш вразливим для покарання відповідно до §185 статті Кримінального Кодексу Норвегії.

Загрози

Загроза – це загрозливий вираз, здатний викликати страх у людей, яким загрожують. Загрози — це форма спілкування, яка найсуворіше та найчастіше регулюється Кримінальним кодексом, включаючи статті 115, 117, 263 та 264. Загрози можуть бути словесними чи фізичними (або тими, та іншими). Як і розпалювання ненависті, в повному обсязі загрози тягнуть у себе кримінальну відповідальність. На відміну від §185, заборони загрози захищають все населення.

1Загрози вчинення злочинного діяння

2Націлені на конкретну фізичну особу

3Подані в контексті, що здатне викликати серйозний страх.

Для того щоб погрози чи загрози були покараною, вона повинна містити заяву про злочинне діяння, таке як крадіжка, насильство або вбивство. Таким чином, коли людина, що погрожує висловлює погрози потенційній жертві законним чином, це не може бути покарано законом. Загроза батьків дітям тим, що дитина не матиме доступу до певних благ, також не є кримінальною загрозою.

Виходячи з цього, загроза повинна мати жертву, когось, кому загрожує замах. Жертвою не обов’язково має бути конкретна особа, але може бути група чи представники певної соціальної групи. Якщо хтось вчиняє злочинне діяння, таке як купівля наркотиків або розповсюдження алкоголю неповнолітнім, це також не кваліфікується як кримінальна загроза, оскільки мета не полягає в тому, щоб адресат заяви став потерпілим, і загроза не спрямована ні на кого.

Також загроза має бути зроблена у такій ситуації і таким чином, щоб вона спровокувала серйозний страх. Загроза повинна мати певний рівень реальності, щоб бути караною. Якщо двоє людей б’ються і один каже іншому: «Якщо ти ще раз торкнешся мене, я вб’ю твою матір», нічого не знаючи про сім’ю іншого, то немає переконаності в тому, що загроза буде карна. Але якби людина, яка погрожувала, зробила те саме на наступний день і вказала на фотографію будинку матері, загроза, ймовірно, була б покараною. Все, що підвищує ймовірність насильства в погрозі, створить ситуацію, здатну спричинити великий страх.

Порушення конфіденційності

Законодавство vs правозастосування

Кримінальний кодекс закладає основу для покарання за незаконні висловлювання, але є різні деталі, як ці закони застосовуються і хто їх може застосовувати.

Якщо хтось робить щось, що можна легко визначити як заяву, що розпалює ненависть, у поліції обмежені можливості завадити йому продовжувати говорити, оскільки неможливо заздалегідь дізнатися, які наступні заяви підуть і як це має бути карається. Можливості та права поліції для втручання трохи більші у конкретних випадках загрози. Якщо існує безпосередня небезпека насильства та заподіяння збитків, поліція також зобов’язана втрутитися та захистити особу, якій загрожують. У тих випадках, коли ризик насильства нижче у поліції менший за можливості для залучення до покарання.